І. Вчення про Святе Писання

“Все Писання натхненне Богом” (2Тим. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія є богонатхненною, тому що святі мужі Божі були скеровані Духом Святим написати її (2Пт. 1:21). Це натхнення поширюється однаково і повністю на всі частини Писання – історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непомильною у тексті оригіналу, авторитетною та достатньою на всі часи (2Пт. 1:19; Ів. 5:39).

ІІ. Вчення про Бога

Є тільки один Бог (Повт. Зак. 6:4; 1 Кор. 8:4): живий (Повт. Зак. 32:39,40), правдивий (Вих. 34:6) і досконалий (Мт. 5:48). Він відкриває Себе як нескінченна, неосяжна, самодостатня, вічна та незмінна Особа (Вих. 3:14; Пс. 44:7).

Бог є Триєдиним: Отець, Син і Святий Дух (Бут. 1:1-2; Лк. 3:21-22; Євр. 1:1-2; Об. 3:22). Кожна Особа Трійці володіє всією сукупністю божественних рис. Триєдиний Бог у Своєму єстві та властивостях є рівний і не роздільний, так що Отець – Бог, Син – Бог і Святий Дух – Бог, однак не три Боги, а один Бог (Ів. 10:30; 14:26).

III. Вчення про людину

Створення. Бог створив людину з “пороху земного, вдихнув дихання життя, і стала людина душею живою”(Бут. 2:7). Бог створив людину безсмертною за образом і подобою Своєю, які полягають в інтелектуальних, моральних, вольових та інших властивостях (Бут. 1:26-27, 5:1; Як. 3:9). Людина належить до фізичного (видимого) світу та духовного (невидимого).

Гріхопадіння. Людина через спокусу від диявола самостійно вибрала шлях непослуху своєму Творцеві, чим згрішила проти Святого Бога (Бут. 3:1-6; Іс. 59:2; Ів. 8:44). У момент гріхопадіння людина померла духовно і стала смертною фізично (Бут. 2:17; Рим. 6:23; Єф. 2:1; Кол. 2:13). Через гріхопадіння перших людей усе людство успадкувало гріховну природу та смертність (Бут. 6:3; Пс. 50:7; 57:4; Єр. 17:9; Рим. 5:12).

IV. Вчення про спасіння

Бог передбачав гріхопадіння перших людей, тому приготував план спасіння, згідно якого Христос був Агнцем, призначеним на заколення від закладин світу (Об. 13:8). Христос у призначений Богом час взяв на Себе гріх усього світу, зазнав за це праведного суду Божого і, досконало задовольнивши Боже правосуддя, звершив повне викуплення і спасіння (Ів. 1:29; 1Пn. 2:24; 2Кор. 5:21).

Спасіння звершується Богом по благодаті. Людина отримує його тільки через особисте та самостійне навернення до Бога.

Віра. Для навернення грішника до Бога необхідна віра, яку дає людині Святий Дух через слухання проповіді або свідоцтва (Рим. 10:17; Євр. 11:6; Дії 4:4).

Покаяння і навернення. Покаяння дає Бог лише завдяки Своїй ласці та доброті. (Мр. 1:15; Дії 2:37-38; 11:18; Рим. 2:4). Покаяння та навернення містять: жалкування про вчинений гріх, визнання гріха перед Богом, залишення гріха і прийняття Ісуса Христа своїм особистим Спасителем (Пр. 28:13; 2 Кор. 7:10; Дії 26:20).

Покаяння – це переміна у розумі, почуттях і, особливо, у волі людини, про що свідчать її вчинки (Дії 2:37-38; 9:6,20; Лк. 15:20; Мт. 21:29; Дії 26:20; Лк. 19:8-9).

Відродження. Наслідком навернення і особистого прийняття Ісуса Христа Спасителем і Господом є народження згори від Духа Святого і Слова Божого, що є необхідною умовою усиновлення і входження у Царство Боже (Ів. 1:12-13; 3:3; Як. 1:18; 1Кор. 4:15; Гал. 3:26).

Відродження – це воскресіння людини з її мертвого духовного стану і народження для нового життя (Ів. 3:3, 5-6; 1Кор. 6:19; 2Кор. 5:17; Гал. 5:17; 1Пт. 2:9; 2Пт. 1:4).

Справжніми ознаками відродження є докорінна переміна життя, любов до Бога, Його Слова, любов до Церкви та людей; ненависть до гріха, спрага до спілкування з Богом через молитву, уподібнення до Христа (1Ів. 3:1; 5:1; 2Кор. 3:18; Еф. 2:5; Гал. 4:19; 5:13).

Виправдання. Людина, повіривши в Ісуса Христа, отримує виправдання вірою незалежно від добрих вчинків (Рим. 3:28; 2Кор 5:21). Шляхом виправдання змінюється становище віруючого перед Богом, Який звільняє його від відчуття провини і страху засудження за гріх, тому що Христос взяв усю провину на Себе та був покараний замість неї. Віруючому зараховується праведність Христа, ніби він узагалі не був винним. Навернена людина отримує мир із Богом і право володіння славним спадком із Христом (Рим. 4:5; 5:1; 5:9; 8:1; 8:17; 8:30).

Усиновлення. Народившись згори, людина отримує нову природу, в якій перебуває Дух Святий (1Кор. 3:16; 6:19). У момент увірування людина стає дитиною Божою і отримує всі права, обов’язки і переваги Царського спадкоємця (Ів. 1:12; 1Ів. 3:1-2; Гал. 4:1-7). Тому Писання не вимагає шукати особливих ознак спасіння (Дії 13:39; Рим. 5:1; 1Кор. 3:21-23; Еф. 1:3; 4:30; Кол. 2:10; 1 Ів. 5:11-13).

Освячення. Бог в Ісусі Христі звершив спасіння людини, відродив її для нового життя, виправдав і всиновив, увівши в сім’ю Божу (Еф. 2:19; 1Пт. 2:9-10). Бог піклується про наше освячення, адже це є Його воля (1Сол. 4:3; 1Пт. 1:16).

Освячення – це відокремлення від гріха, посвячення себе Богові та зміна в образ Ісуса Христа (1Сол. 4:7; Фил. 2:15; Кол. 3:5-8; 2Кор. 6:17-18).

Початкове освячення людина отримує в момент покаяння і стає святою у Христі, маючи спілкування зі Святим Богом (1Кор. 1:2; 6:11; Рим. 1:7; Євр. 10:10). Освячення у зростанні здійснюється впродовж усього життя як процес звільнення від сили і влади гріха, уподібнення до Господа Ісуса Христа, Його життя і характеру (2Кор. 3:18; Еф. 4:11-15; 5:27; Фил. 3:10-15; 1Сол. 4:1; 2Петр. 3:18; Об. 22:11). Повне освячення звершиться, коли Христос прийде удруге і відбудеться тілесне воскресіння мертвих.

V. Вчення про Церкву Христову

Вселенська Церква. Вселенська Церква є невидимим зібранням духовно народжених людей, викуплених Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів, які приєднані Духом Святим до Тіла Христового. Вони перебувають як на небі, так і на землі (Ів. 3:3, 1Кор. 12:13; Євр. 12:23).

Належність до Вселенської Церкви не звільняє людину від обов’язку належати до місцевої церкви, бо тільки в ній вона може виконувати свої обов’язки стосовно братів і сестер у Христі (Євр. 10:25; Мт. 18:17).

Місцева церква. Місцева церква є видимим зібранням народжених згори людей, які проживають в одній місцевості, об’єднані однією вірою на підставі Слова Божого та постійного перебування в «науці апостольській, спільноті братерській, ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2:42; Фил. 1:1; Еф. 4:4-6), і є складовою частиною Вселенської Церкви.

Місцева церква покликана утверджувати Царство Христове на землі, проповідуючи Євангеліє (Мт. 28:19; Мр. 16:15), спільно поклоняючись і прославляючи Господа (Еф. 5:18-20), виявляючи любов і єднання віруючих (Ів. 17:21-23) та практикуючі за потребою церковну дисципліну (Мт. 18:15-20).

У місцевій церкві Бог через покликання та обрання настановляє служителів і наділяє кожного її члена необхідними дарами для служіння і збудування Церкви Христової (Еф. 4:11-13).

До місцевої церкви віруючі приєднуються через хрещення за вірою (Дії 2:41).

Хрещення за вірою. Хрещення – це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для тих, хто навернувся від своїх гріхів, увірував в Ісуса Христа як особистого Спасителя, отримав народження згори. Хрещення є актом їхнього послуху Богові та засвідченням своєї віри для оточуючих (Мт. 28:19).

Хрещення за вірою є зовнішнім знаком, який символізує смерть віруючого для гріха і його воскресіння з Христом для нового життя (Рим. 6:3-11; Гал. 3:27).

Хрещення за вірою звершується служителями церкви через повне занурення у воду людей, які в дорослому віці свідомо визнають свою віру в Ісуса Христа як у свого особистого Спасителя і Бога (Мр. 16:16; Дії 2:41; 8:36-38; 1Пт. 3:21).

Хрещення Святим Духом. Всіх тих, що навернулися, Господь Ісус Христос хрестить Духом Святим (Ів.1:33) у Свою церкву та наповнює їх Ним. (1 Кор.12:13).

Вечеря Господня. Вечеря Господня – це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для того, щоб згадувати та звіщати смерть Господню, аж доки Він прийде (1Кор. 11:23-26; Лк. 22:17-20).

Вечеря Господня виражає подяку, єднання віруючих із Христом та один з одним (1Кор. 10:16-17).

Хліб та вино вказують на ТІЛО та КРОВ Ісуса Христа, і, приймаючи ці знаки, віруючий має духовну спільність із Ним (Мт. 26:26-28).

VI. Вчення про духовний світ

Ангели Божі. Існують особливі духовні істоти – ангели, які створені Богом (Пс. 33:8; 90:11; Мт. 1:20; 12:45; Дії 1:10-11; Кол. 1:16; тощо). Ангели не є рівними Богові, вони службові духи (Євр. 1:4-7; Пс. 103:4). Їм не можна поклонятися і віддавати почесті, як Богу (1Цар. 11:4-8,33; 2Цар. 1:3; 1Кор. 10:20).

Більша частина ангелів залишилася слухняною Богові та виконує Його волю (Мт. 25:31; 26:53; Лк. 2:9-14; Євр. 1:14) і служать Богові (Пс. 102:20; Об. 22:9; Мт. 1:20; тощо). Ангели також по волі Бога служать Церкві (Лк. 16:22; Євр. 1:14; 1Кор. 4:9; тощо).

Світ демонів. Інша частина ангелів: біси (Мт. 8:28-31; Мр. 1:23) – не зберегли своєї гідності (Юди 6), згрішили (2Пт. 2:4). Ці ангели чинять опір задумам Бога (Дан. 10:10-14; Об. 16:13-16) і сприяють поширенню лжевчень (1Ів. 4:1-4; 1Тим. 4:1), завдають фізичних і душевних страждань людям (Мт. 9:33; 12:22; Мр. 9:22; Лк. 9:37-42).

Голова світу демонів названий сатаною (противником – Зах. 3:1-2; Мт. 4:10; Лк. 22:31), дияволом (Мт. 4:1; 13:39; Об. 12:9-10; 20:2), князем цього світу (Ів. 12:31). Для сатани і його ангелів приготовано суд та покарання в озері вогню (Мт. 25:41; Об. 20:10).

VII. Вчення про останні події

Другий прихід Христа. Незабаром Христос прийде на землю вдруге – у силі та славі (Мт. 25:31; Дії 1:11). Часу Його приходу не знає ніхто із людей (Мт. 24:31).

Воскресіння мертвих. Ми очікуємо загальне тілесне воскресіння в майбутньому:

• воскресіння до життя тих, що померли у Христі (1Кор. 15:51-53; 1Сол. 4:16-17; Фил. 3:21; Об. 20:6)
• воскресіння грішників для засудження (Ів. 5:28-29; Об. 20:12-13).

Останній суд. Кінцевий суд (Об. 20:11-13) розпочнеться після загального воскресіння. Після суду настане вічність, яка для одних буде вічним єднанням із Христом (блаженством), а для інших – вічним відокремленням від Христа (муками) (Мт. 25:46; Дії 12:2). Святе Писання вказує на неможливість переходу у вічності з одного стану в інший (Лк. 16:24-26).

VIII. Принципи християнського життя

Шлюб і сім’я. Шлюб встановлений Богом, шлюб є союзом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Екл. 4:9); продовження людського роду (Бут. 1:28).

Діти в сім’ї є дорогоцінним даром Божим (Пс. 126:3-5). Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мт. 18:6; Еф. 6:4; 1Сол. 4:10-12).

Свобода християнина та свобода совісті. Свобода християнина не є приводом догоджати собі та виправдовувати зло (1Пт. 2:16; Гал. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24).

Ніхто не має права примусити людину вірити у Бога, виконувати Його волю, служити Богові (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1Пт. 5:1-3; 2Кор. 9:7).

Ставлення до держави та громадські обов’язки. Церква Христа не від світу цього (Ів. 18:36). Церква, визнаючи своїм Головою Христа, не може і не повинна бути під керівництвом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мт. 20:25-28; Лк. 12:13-14). Разом з тим, христианин може працювати на всіх рівнях державної та місцевої влади, приймати участь у суспільному житті (1Кор. 7:24).

Господь наказує нам молитися за керівників, аби на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лк. 3:12-14).

Християнин повинен бути зразковим громадянином своєї країни та коритися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пт. 2:13-17). Якщо вимоги влади обмежують свободу виконання Божих наказів, ми маємо право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мт. 22:21; Дії 5:29).

Християнин і добрі вчинки. Християни зобов’язані благочестивим життям і молитвою сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).

Бог створив людину для добрих вчинків, які є висловленням подяки Богу за здійснене і подароване спасіння (1Кор. 10:31; Кол. 3:17), засобом для сповіщення людям любові Божої (Мт. 5:16), ознакою живої віри (Як. 2:17).